Поезія Лесі Українки приваблює своєю музичністю. У всіх своїх творах поетеса акцентує увагу не на діях, а на емоціях своїх ліричних героїнь, на їх душевних переживаннях, динаміці почуттів.

Дуже часто емоції набувають слухового чи зорового вираження, перетворюються на місткі символи та метафори. Мова поетеси афористична, вражає багатством зображувально-виражальних засобів. Леся Українка використовує можливості поетичної фонетики та синтаксису, вміє передати безнастанний рух.

У вірші "Хотіла б я піснею стати..." ліричну героїню вірша ваблять стихії, космос, вона має вітром літати від Ясних зір до глибокого моря. Є у неї і свої таємниці, "щастя... таємне", яке засяє разом із нею ясніше найяскравішої зорі й гучніше, ніж море.

У цьому вірші лірична героїня розповідає про своє бажання стати піснею, яка була б відомою в усьому світі, адже може допомогти кожному плекати мрії про щастя, радість, долати життєві труднощі.

Поезія написана у жанрі ліричної сповіді і возвеличує прагнення творити красу і дарувати всім щастя. Вона просякнута життєстверджуючим пафосом. Віршовий розмір поезії — амфібрахій, який допомагає передати рух, політ, вир емоцій ліричної героїні.

Твір багатий на зображувально-виражальні засоби: епітети (хвилину ясну, співом дзвінким, хвилі прозорі, таємне щастя), метафори (хотіла б я піснею стати), порівняння (Ясніші, ніж зорі ясні, Гучніші, ніж море гучне).

У поезії є яскраві образи-символи — море, зорі, пісня. Використані інверсії (хотіла б я піснею стати), повтори (Щоб вільно по світі літати, Щоб вітер розносив луну).