Український народний танець гопак у багатьох країнах світу знають як візитну картку нашої країни. Історія гопака сягає давніх часів. Як кажуть дослідники, цей бойовий танець зародився ще у часи Київської Русі. А сучасна версія гопака сформувалася на Запорозькій Січі у сімнадцятому столітті. Тому спочатку гопак танцювали виключно чоловіки. Для запорозьких козаків танець був своєрідним діалогом, в якому вони демонстрували свій характер, а також силу, мужність. Танець являв собою відображення своєріднх бойових дій, яким були притаманні й оборонний характер, і наступальність, і, головне, - радість перемоги. Це все відбувалося під акомпанемент бандури, кобзи або під приспівки, які самі танцюристи й викрикували.

Іноді в руках з»являлася зброя, як то: пістолі, рушниці чи шаблі. У танці можна було підготувати молодь до справжнього бою, який чекав на неї у поході. У виконання гопака включаються елементи акробатичної імпровізації: стрибки, присядки, обертання й інші віртуозні танцювальні рухи. Переважним елементом був високий стрибок – так гопак і отримав свою назву. Козаки-танцюристи ставали в коло, виконуючи довільні рухи, а їхні товариші підтримували їх вигуками «Гоп!» та «Гей!».

Із прилученням до танцю жінок розпочався процес його трансформації – індивідуальність виконання і героїзм у ньому стали менш вираженими, гопак став переважно парним. Однак такі риси, як імпровізаційність та змагальність, залишилися неодмінними ознаками танцю.

Гопак, безперечно, є великим надбанням українського народу. Це традиція, що передалася від батька до сина, та й сьогодні залишає незабутній слід в мільйонах сердець тих, хто хоч раз мав нагоду насолодитися усією красою цього самобутнього козацького танцю.