Ответ:
Роль галичан на переломних етапах історичного
розвитку України. завжди була показовою. Зокрема,
М. Грушевський – в контексті аналізу особливостей
культурно-релігійного руху в Україні кінця ХVІ ст. –
першої половини ХVІІ ст. – вказав на витоки його спря-
мування – західноукраїнські землі, де в найголовніших
культурних і релігійних центрах виникли культурно-
просвітницькі осередки – гурток у Львові при Успенсь-
кому братстві (не пізніше 1585 р.), гурток князя Андрія
Курбського на Волині (з кінця 1560-х років до 1583 р.),
гурток князя К.Острозького (70 – 90 рр. ХVІ ст.). На по-
чатку ХVII ст. вони передали свою творчу енергію Киє-
ву, забезпечиши неперервність інтелектуального роз-
витку нації в процесі її формування. Діяльність цих осе-
редків стала головною ознакою Першого українського
відродження, що, за висловом М.Грушевського, "так
сильно, хоч і ненадовго, заблисло блиском і політичної
мислі і національного самоусвідомлення" [5, с.137].
Галичани забезпечили творчий та інтелектуальний
потенціал діяльності гуртка Єлисея Плетенецького,
створеного при започаткованій 1616 р. Печерській дру-
карні. Більшість перших лаврських друкарів – авторів і
видавців – була походженням з Галичини, або вчилася
в львівських школах, як, наприклад, сам Єлисей Плете-
нецький, Захарія Копистенський, Памво та Степан Бе-
ринди, Лаврентій Зизаній та ін. Тісний спадкоємний
безпосередніх контактів між друкарнями середовище
Лаври постійно поповнювалося вихованцями Києво-
Могилянського колегіуму – академії, значну частину
яких становили вихідці з західноукраїнських земель.
"Було се перше "нашествіє Галичан" на Київ, що під по-
кровом і протекцією гетьмана козацького, також Галича-
нина, заходилися культурними засобами Західньої Укра-
їни відродити на київськім грунті заглушене культурно-
національне житє й привернути старій столиці України її
давну національну і культурну ролю й значіннє", – зазна-
чав з цього приводу М. Грушевський [5, с. 245].
Тому не випадково галичани стали провідниками
української духовності, зайнявши чільне місце серед
православної ієрархії XVII – XVIII ст. Серед них особли-
во вирізняються постаті трьох українських архієреїв –
Іова Борецького, Варлаама Ванатовича і Рафаїла За-
боровського, діяльність яких стала знаковою для того-
часної епохи. Відобразити особливості архіпастирської
(церковно-політичної і культурно-просвітницької) діяль-
ності кожного з них – мета даної статті.
Іов Борецький, в миру Іван, народився в с. Бірча
Руського воєводства (тепер м-ко Городоцького р-ну
Львівської обл.). Походив з простої родини (plebeae
condicionis). Відомо, що на Варшавському сеймі 1623 р.
польська шляхта виставляли на посміх "хлопське похо-
дження" Іова й інших ієрархів Феофанового свячення,
зв'язок Львова з Києвом забезпечувався й тим, що крім
Объяснение:
Ответ:
Борецький виявляв турботу про школу та її учнів: постачав все необхідне для навчання (забезпечував учнів за власний кошт підручниками, почав укладати бібліотеку), утримував на свій кошт бідних та сиріт. Кияни шанували ректора й називали його «другим Іваном Милостивим».
Объяснение: