Відповідь:

1. "Було се 1241 року. Весна стояла в тухольських горах"

2. "Се новий тухольський боярин, Тугар Вовк, справляв великі лови на грубу звірину"

3. "бо недавно князь Данило дарував йому в Тухольщині величезні полонини"

4. "Лови на грубого звіра — то не забавка, то боротьба тяжка, не раз кровава, не раз на життя і смерть".

5. Мирослава

6. якщо питання в тому, чий портрет, то Тугара Вовка, якщо яке продовження портрету, то "... бо Тугар Вовк був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим, чорним волоссям.."

7. Плай - це стежка в горах.

8. Тугар Вовк "... з усього розмаху цюкнув його згори в голову, аж череп розколовся надвоє, мов розбита тиква. Бризнув кровавий мозок на боярина, і тихо, без рику повалився звір додолу"

9. "...дурна звірюка той медвідь, самотою держиться". Це слова Максима Беркути до Тугара  Вовка.

10. Медвідник - це "простий, на оба боки острий меч... "

11.  "Страшенно скрикнула нещаслива жертва; захрустіли кості під медведячими зубами... Дрож пройшла у всіх по тілі на той вид: бояри стали, мов укопані. Тільки Максим спокійно наложив стрілу на свій роговий лук, підійшов два кроки ближче до медведя і, прицілившися одну хвилину, пустив йому стрілу просто в серце. Мов ножем перетятий, урвався рик звіра, і він повалився трупом на землю.  Не ревіли роги, не лунали веселі оклики по тій новій побіді. Бояри, покинувши свої становища, збіглися на місце нещастя"

12. Мирослава відстала від усіх мисливців, видряпалася на кам"яну брилу і через кладку хотіла перейти на іншу скелю. Але кладка була із струхлявілої смереки і зломилася під вагою Мирослави. Вона упала поряд з лігвищем ведмедиці з ведмежатами.

13. Врятував Миролаву від ведмедиці Максим Беркут.

14. Смерди - це селянин у часи стародавньої Русі, який входив у селянську общину і сплачував данину феодалові. У складі челяді вотчинного господарства основною робочою силою були не раби, а частина вільних общинників, що попала у феодальну залежність, — смерди.

15. "Стародавнє село Тухля — се була велика гірська оселя з двома чи трьома чималими присілками, всього коло півтора тисячі душ"

16. Село було недоступне для ворога, тому що було розміщене між високими неприступними скелями. "Високі, стрімкі береги тухольської кітловини покриті були темним смерековим лісом, що надавав самій долині іюзір ще більшого заглиблення і якоїсь пустинної тиші та відрубності від усього світу. Так, справді, се була величезна гірська криївка, з усіх боків тільки з великим трудом доступна.., тільки дякуючи тій своїй неприступності, вони змогли довше, ніж подільські села, охоронити своє свобідне, староруське громадське життя, яке деінде силувалися чимраз більше підірвати горді, війнами збагачені бояри.."

Пояснення:

Відповідь:

Трішки сумбурно, але може, щось пригодиться:

Символічне значення образів у творів Івана Малковича «Із янголом на плечі»

Господня свіча - це символ людського життя, людської долі. Як у давній грецькій міфології Мойри пряли нитку життя кожної людини і в певний період обривали її, так у фольклорі нашого народу життя людини порівнювали з палаючою свічкою. Недарма ж про померлу людину кажуть, згорів, як свічка. А так як за релігійними переконаннями Господь веде кожну людину по житті, тому і це життя – Господня свічка.

Сірий маятник – це символ швидкоплинного і невблаганного часу, який не може зупинитися або повернути назад, тому потрібно йти лише вперед і не зупинятися.

Янгол -  це символ помічника-охоронця, який допомагає людині, налаштовує на вчинення добрих справ, прийняття вірних рішень. Адже у різних релігіях ангел є посередником між Богом і людиною, який виконує волю Бога.  

Пояснення:

Відповідь:

1.  Михайликові не раз перепадало від матері «на горіхи». Але за один його вибрик хлопцеві  влетіло найбільше. Коли перший лід вкрив прицерковний пагорб і дітиська організували на ньому ковзанку, то хлопець не витерпів і «тихцем шатнувся у сiни, вихопив з-пiд жорен ночовки, заарканив їх мотузочком i босонiж пометлявся до дiтвори». На ковзанку прибігла мати Михайлика і світ білий потемнів у його очах, коли він «опинився перед поблiдлою од страху i гнiву матiр'ю». Мати покарала хлопця: спершу з нього «вибивали дурування» i сварили. Хлопець не смів перечити, бо розумів, що «за це можна вiдхопити зайвого духопелика». Потім хлопця відігрівали на печі і поїли малиновим чаєм.

2. Як кожна дитина Михайлик любив своїх батьків. Він також розумів, що мамі одній важко поратися по господарству і що вона сумує за батьком. А ще Михайлик сподівався, що батько привезе йому чобітки. Цитата: «Скучив. Мамо, а може таке бути, що тато й чоботи привезе менi?»

3. Цитата: «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дiдусевi, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по веснянiй водi i зiллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городi i не вважаю себе ледащом».

4. Михайлик ріс розумним і допитливим хлопчиком, з книжок і від рідних знав багато байок, приказок, любив пожартувати. Слова «Птиця також боса ходить і не журиться» адресовані дядькові Себастіянові, який приніс в дім Михайлика листа від батька і жартував з хлопцем. Це були важкі роки, коли в країні точилася  громадянська війна, в лісах орудували озвірілі бандити, селяни виживали як могли. У сім’ї хлопчика не було змоги купити Михайликові чобітки, але незважаючи на це Михайлик відчував себе затишно і спокійно і рідній домівці. Жартуючи, він, напевне, хотів сказати дядькові Себастіянові, що відсутність взуття – не є приводом для великої журби. Он, і птиця  не журиться тим. що вона боса.

5. Дідусь Михайлика змалечку привчав його бути справжнім господарем.  Хлопець ріс у звичайній селянській родині, які з діда-прадіда займалися сільським господарством. Сільськогосподарської  техніки в ті далекі  час не було, а робота була фізично важка. У кого в дворі не було міцних чоловічих рук, коня, волів міг і не вижити. Тому дідусь і казав Михайликові, що без худоби селянин нічого не вартує.

6. Мати Михайлика вірила, що земля-годувальниця як жива істота – все бачить, все чує і все знає. А тому Ганна Іванівна частенько  розмовляла і з землею і з насінням, «довiряючи свої радощi, болi й просячи, щоб вона родила на долю всякого…». Саме матір водила хлопчика любуватися першим пуп’янком огірка, першим соняшником, навчила його любити росу і легенький ранковий туман, квіти, трави,  дерева. Вона показала як плаче навесні від радості дерево, як ночує у соняшнику оп’янілий джміль

Пояснення:

Відповідь:

Риторичні фігури (звертання, оклик) - Ох земелько, свята земелько, Божа ти дочечко! (посилюють увагу читача, не вимагаючи від нього відповіді)

епітет - "свята" земелька ( підкреслює певну властивість чи рису зображуваного об’єкта)

Повтори "земелько" (підкреслення важливості)

Пояснення:

Відповідь:

Коротко текст своїми словами: спершу йде опис країни Сльозолий, царя Плаксія і його сім"ї (трьох доньок і трьох синів), а та кож його грізної гвардії, яка хапала і карала кожного, хто сміється.

Подія. Цар Плаксій повелів, щоб усі діти в країні постійно плакали, а того, хто засміється буде покарано- того цар з"їсть.

Далі йде опис дядька Лоскотона, який був дуже добрий і в будь-яку погоду  кожного вечора приходив до малечі, щоб розвеселити їх. Але ні цар, ні його сини Плаксуни не любили Лоскотона, тому заборонили лоскоти. За дядьком Лоскотоном полювали по всій країні царські охоронці.  

Подія. Цар Плаксій обіцяє, тому, хто спіймає Лоскотона, віддати за дружину будь-яку із своїх трох доньок. "Завзяті сльозівці" шукають  Лоскотона по всій країні, але люди переховують його. Але капітан Макака, який дуже хотів бути царським зятем, всю зиму шукав Лоскотона і таки знайшов його та зв"язав сплячого.

Подія. Лоскотона  кидають до в"язниці, а цар Плаксій гучно святкує весілля капітана Макаки та доньки Плаксія - Нудоти.

Подія. Поки у палаці гуде весілля, охоронці Лоскотона напились і поснули. Цим скористалися прості люди, які рознесли в"язницю і звільнили Лоскотона.

Подія. Лоскотон йде до палацу. Там він залоскотав царя Плаксія до смерті. Сини і доньки Плаксія втекли з країни, його слуги стали п"явками у річці, капітан Макака з"їв себе із переляку.

Лоскотон звільнивши країну від Плаксія і його сім"ї і досі ходить по країні, даруючи дітям  радість і сміх.

Пояснення:

Відповідь:

a. поверенный действовал неправомерно, за исключением случая, если передоверие разрешено договором и выданной доверенностью

Пояснення:

ст. 187 ГК РФ

1. Лицо, которому выдана доверенность, должно лично совершать те действия, на которые оно уполномочено. Оно может передоверить их совершение другому лицу, если уполномочено на это доверенностью, а также если вынуждено к этому силою обстоятельств для охраны интересов выдавшего доверенность лица и доверенность не запрещает передоверие.

Відповідь:

якщо споріднені в сенсі - "спільнокореневі", то

тривога - тривожний, тривожно, тривожитися

якщо в сенсі - "синонім", то - паніка, неспокій, хвилювання, сполох, переполох

Пояснення:

Відповідь:

Можете что-то выкинуть, но может еще что и пригодится...

Наверное, картина называется "Маки". Это первое, что бросается в глаза. А когда я вижу маки мне всегда вспоминаются слова из известной песни Юрия Антонова: "Маки, маки, красные маки,  горькая память Земли, неужели вам снятся атаки,   тех, кто с этих холмов не пришли?"  На картине изображено бескрайнее поле, одинокое дерево, изумительной красоты небо, нежные облака с розовым свечением, густая изумрудная трава и, конечно же, маки. Яркие, сочные, такие мирные, но все равно немножко тревожные. Как капли крови. Маки, словно символ жизни и смерти тех, кто погиб на полях нашией Родины, чтобы мы сегодня могли видеть и это мирное небо, и эти облака, и еще чтобы мы помнили о погибших.      

Пояснення:

Відповідь:

Может что-то такое:

Следует заметить, что Борис Пастернак и Владимир Маяковский были русскими поэтами-футуристами. В литературе футуристов интересовало не столько содержание, сколько форма сти-хосложения. Они придумывали новые слова, использовали вульгарную лексику, профессиональ-ный жаргон, язык документа, плаката и афиш.  

Но свои стихи поэты писали в разной манере. Борис Пастернак был известен как поэт-символист. Его стихи более мягкие, лиричны, насыщены символами и образами. Как, например, образ летнего месяца. Этот образ - интрига, тайна, мистика. В доме живет таинственное существо, которое никто не видел, но от проделок которого уже все успели устать. Начинаешь верить авто-ру, что это существо – домовой. Но тут поэт признается, что речь идет о летнем месяце – июле. Именно его Б. Пастернак наделяет чертами живого существа. Существа очень шумного, шаловли-вого и ветреного. Хотя в строчках стихотворения чувствуется любовь автора к своему герою.

А вот Владимир Маяковский творил в более жесткой, революционной манере. Кроме того, Маяковский не признавал традиционные стихотворные размеры, он придумывал для своих стихов ритм. В сюжете стихотворения использовано фантастическое событие:  в гости к поэту на чай приходит солнце. То есть В.Маяковский также наделяет своего героя чертами живого человека, но не как у Б. Пастернака – таинственного и бесшабашного, а человека-труженика. С ним поэт ведет себя как с товарищем с которым он, плечо к плечу трудится над общим делом. У них даже общий девиз и одна цель:  для солнца лить солнечный свет, а для поэта – свой свет, стихами.

Пояснення:

Відповідь:

1-В, 2-Б,  3-Б, 4-А

Пояснення:

Відповідь:

Готувала для іншого подібного питання

У творі Миколи Гоголя "Ніч перед Різдвом" Петербург і Диканька протиставлені між собою як чуже, холодне місто, у якому проста людина губиться і рідне село, від якого віє домашнім затишком, гармонією. Село Диканька змальовано так, що складається враження теплої, дружньої атмосфери рідного села, веселих різдвяних свят, коли вся молодь дружно ходить від хати до хати з колядками, а ті, що трішки старші у колі родини і друзів проводять Святий вечір. Перед очима виникають картини закутаного у чистий пухнастий сніг села, ясний місяць світить з чистого неба і освітлює все навкруги, з димарів будиночків високо в небо піднімаються тоненькі цівочки диму.  

Петербург же здався ковалю Вакулі холодним, незважаючи на сотні яскравих вогнів,  байдужим до звичайної людини і зверхнім. Цитата  "і враз засяяв перед ним Петербург, увесь в огні. (Тоді була з якогось приводу ілюмінація).... по обидва боки височіють чотириповерхові стіни; стукіт кінських копит, звук коліс відбивалися громом і лунали з чотирьох боків; будинки росли і ніби підіймалися із землі на кожному кроці; мости дрижали; карети літали; візники, форейтори кричали; сніг свистів під тисячею саней, що мчали звідусіль; пішоходи тулились і тиснулись попід домами...  Здивовано оглядався коваль на всі боки. Йому здавалося, що всі доми вп'ялися в нього своїми незчисленними вогняними очима і дивились". Думаю, що автор невипадково змальовує місто саме очима звичайного сільського парубка. Для Вакули в Петербурзі все виглядає чудернацьким, неприродним. Тут панують інші цінності, а світло (на відміну від небесного в Диканьці) є штучним (ілюмінація).

Пояснення:

Відповідь:

Возможно речь идет о слове "нанитывать" ?

Мне сообщили о мальчике, который сказал своей матери.

— Дай мне нитку, я буду нанитывать бусы.   Так осмыслил он слова «нанизывать на нитку».

или  о слове "брызгань" ? Так же выразительно великолепное слово брызгань, сочиненное пятилетним мальчишкой:  — Мы хорошо купались. Такую брызгань подняли!  

Правда, меня смущает какое тут могло быть словосочетание для "брызгань" ??  

Пояснення:

Відповідь:

КОВБАСКА     А вірш називається "Що зашкварчить?"

Колись давно і десь далеко

Один ледаченький козак

Весь вік прожив, як кажуть, легко,

Бо добре жити так.

Аж і йому поталанило,

Свиня навчила, як робить;

«Клади на сковородку діло:

А потім їж, як зашкварчить».

Пояснення:

Відповідь:

Согласно ст. 12 Семейного кодекса для регистрации брака требуется наличие определенных условий. Такими условиями являются взаимное добровольное согласие мужчины и женщины, вступающих в брак, и достижение ими брачного возраста. Брак есть добровольный союз. Никакое принуждение не должно иметь место. В случае заключения брака под влиянием угрозы, обмана и т.д., есть все основания оспорить такой брак в суде с тем, чтобы признать его недействительным.  Брак не может быть заключен при наличии обстоятельств, указанных в статье 14 Кодекса.  А согласно ст. 14 одним из таких обстоятельств, является запрет на заключение брака между близкими родственниками, под которыми понимаются родственники по прямой восходящей и нисходящей линии (родители и дети, дедушка, бабушка, внуки), полнородные и неполнородные (имеющими общего отца (единокровные) или мать (единоутробные)) братья и сестры. Причем неполнородных братьев и сестер следует отличать от сводных братьев и сестер. Сводными братьями и сестрами являются дети супругов, имевших детей от первого брака и вступивших в новый брак.  Этот перечень исчерпывающий и браки между родственниками других степеней родства допустимы, то есть допускаются браки между двоюродными братьями и сёстрами, между дядей и племянницей, тётей и племянником.

В даной ситуации мы говорим о браке между тётей и племянником. Так как степень родства между ними не указана в перечне ст. 14 Семейного кодекса, то органы ЗАГСа не вправе отказать в регистрации такого брака. Более того, если нет других обстоятельств препятствующих заключению брака (если хотя бы один из вступающих в брак уже состоит в другом зарегистрированном браке; если они не яляются усыновителями и усыновленными между собой;  если никто из них не признан судом недееспособным вследствие психического расстройства, если оба достигли брачного возраста и желание каждого вступить в брак есть осознанным и добровольным), то оснований для запрета регистарации такого брака, в том числе в судебном порядке, нет.

Пояснення:

Відповідь:

Стихотворение  "Сказка о Пете, толстом ребенке, и о Симе, который тонкий".

как автор описал мальчика Петю - сына буржуя

"Грязен он, по-моему, / как ведро с помоями".

"словно дождик по трубе, /льет варенье по губе.."

"Петя мчит, /как мяч футбольный".

"Петя/  едет, как письмо, в пакете".

А эти слова относятся к мальчику Симе и его друьям

"Перед ними / автобусы/  рассыпаются, как бусы" (речь идет об октябрятской звездочке (отряд из пяти ребятишек-октябрят)

Стихотворение "Прочти и катай в Париж и в Китай"

Подходи, /не робей, / расправляй галстучки / и лети, как воробей,/

даже/  как ласточка!

Издали —/ как будто горки,/  ближе — будто горы тыщей, —/  вот какие

/в Нью-Йорке/  стоэтажные домища

Мальчик китайский / русскому рад./  Встречает нас, / как брата брат.

— Потому, / что земля кругла,/  нет на ней угла —/  вроде мячика

/ в руке у мальчика.

Пояснення:

Відповідь:

вещи

цитата: "Потом я воротился к плоту и принялся перетаскивать вещи на берег".   "Нельзя успокаиваться, пока я не свезу на берег все вещи, до последнего гвоздика". ".....сперва грузил вещи с корабля на плот, а потом переправлял их на берег".  "Ни у кого, я думаю, не было такого огромного склада вещей, какой был теперь у меня". "Поэтому каждый день я отправлялся туда во время отлива и привозил с собою все новые и новые вещи".  "Трудно мне было перетаскивать в крепость все мои богатства — провизию, оружие и другие вещи". "Я перенес в палатку все съестные припасы и прочие вещи, которые могли испортиться от дождей".  "Вообще, хотя у меня был такой обширный склад всевозможных вещей..."

Пояснення:

Відповідь:

В основном пренебрежительно, но иногда хвалили за работу.

Пояснення:

цитаты

— Довольны ли вы, господа генералы? — спрашивал между тем мужичина-лежебок.  

— Довольны, любезный друг, видим твое усердие! — отвечали генералы.

И начал мужик на бобах разводить, как бы ему своих генералов порадовать за то, что они его, тунеядца, жаловали и мужицким его трудом не гнушалися!

... сколько они ругали мужичину за его тунеядство — этого ни пером описать, ни в сказке сказать

Відповідь:

епітети:  осінь - золота, багата, мила, люба, щедра, урожайна, чудова, благодатна, справжня, дощова, суха, холодна, тепла, сумна, плаксива, весела

метафори  осінь - пливе (над землею), їде (на баскомку коні), йде (по лісах і полях),  лине (піснею над землею), летить (бабусиним літечком або в плані швидкоплинна), пролітає (вітрами), сурмить, сумує, радіє,

порівняння: осінь - як золотоволоса дівчина, як руда дівчина, як чарівниця, як цариця, як художниця, як щедра господиня, як маляр

персоніфікація: кружляє (листям у танку), одягає (ліс у багряні одежі), малює, пише,  обливає, розливає (тумани над рікою), сміється (останніми теплими промінчиками сонця), плаче (дощами), сурмить, говорить, співає

Пояснення:

Відповідь:

1. Пригоди з повітряним змієм

2. Атмосфера у Толиному будинку (якщо мова про те, як батько Федька дивиться на освітлені  вікна  Толиного будинку)

3. Повіденка хлопців під час дощу

4. Суперечка між Федьком та Толею

5. Події на льодоході (якщо мати на увазі, те, як Федько перейшов річку)

6. Толя хоче повторити "подвиг" Федька

7. Порятунок Толі

8. Покарання Федька батьками (коли батько бив, а мати сварила, за те, що ніби то Федько штовхнув Тою на лід, тому що на початку твору теж є сцена покарання Федька, але фактично лише батьком)

9. Смерть Федька

10. Байдужість Толі до чужого горя

Пояснення:

Відповідь:

Не знаю у чому суть питання, але особисто мене саме більше вразила історія кохання бабусі і дідуся Михайлика. Сусідам було дивним те, що  дідусь так жалував все життя свою дружину. "Коли дiдусь пiзно повертався з роботи чи заробiткiв, то шкодував будити свою дружину, а сiдав на призьбi коло її вiкна i отут, припадаючи росою, засинав до ранку". Дідусь і бабуся народилися ще кріпаками, а побралися вже вільними. Все життя вони важко працювали. "I наоралися, i насiялися, i накосилися його усi бiлявi сини й онуки, аж поки не взялися їх косити вiйни i смерть. Косила вона, не жалуючи, i залишилось тепер з усього нашого великого роду тiльки двоє чо-ловiкiв...". В повісті немає ні однієї згадки про те, щоб бабуся гримала на дідуся чи когось з родини. Навіть за те, що дідусь, хильнувши лишнього, викупив на базарі не самого кращого коня, бабуня лише  жартувала і  підсміювалася.  А ще вона дуже любила свій сад. " Кожне деревце тут посаджене її руками, й до кожного з них вона мала своє тихе слово. Було так цiкаво слухати, коли бабуся, наче з рiднею, розмовляє з деревами, тому я й ув'язуюсь за нею. Але бабуся не полюбляє, щоб хтось прислухався до її розмови з садком". Коли дідусь помер, то бабуся пережила його зовсім не надовго. Тяжко сумувавши, вона злягла, "а коли почула свою смертну годину, пiдвелася, сама вибiлила стiни, помастила долiвку, принесла з городу прив'ялих чорнобривцiв, купчакiв i панiстки, розкидала по хатi i звелiла увечерi скликати рiдню. При поганенькому, бензином заправленому, слiпаку востаннє вечеряла зi своїм родом бабуня. I хоча її думи i очi вже летiли у небо, нiхто не вiрив, що вона прощається з свiтом: адже i мастила, i прибирала сьо-годнi в хатi, i нiчого, крiм душi, не болiло в неї... Та, напевне, бiль душi — найстрашнiший бiль. Через день бабуню поховали поруч з дiдусем. Рiдня i осiннiй день плакали над її могилою, а з цвинтарної грушi в могилу впала грушка. Напевне, для того, щоб бабуня й на тому свiтi садила сади..."

Пояснення: